Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

ДЖОН ДРАЙДЕН - ІСТОРІЯ УСПІХУ

В житті кожної людини час від часу трапляються неприємності. То будинок згорить, то автомобіль потрапить в аварію, то шкірка від банана так недоречно на шляху трапиться. І тоді, як у відомому фільмі: «Опритомнів – гіпс». Першим здогадався заробляти гроші на нещастях інших, причому так, що й потерпілі при цьому залишалися задоволені, Джон Драйден. Його ідея не лише послужила основою для одного з найприбутковіших видів сучасного бізнесу, але й повністю змінила життя цивілізованого світу.

Взагалі-то, страхування існувало дуже давно. Військові та релігійні громади Стародавнього Риму виплачували компенсації у випадку загибелі їх членів. За цим же принципом працювали і середньовічні ремісничі гільдії в Європі. Важлива подія для страхового бізнесу сталася в XVII столітті: знаменитий Едмунд Галлей, той самий, що відкрив комету, склав перші статистичні таблиці смертності населення. Цим він заклав наукові основи страхової справи. Але тоді це мало хто зрозумів. Протягом наступних двох віків якісь компенсації у випадку нещасть і смертей виплачувала лише церква та деякі благочинні товариства.

По-справжньому справа закрутилася лише в кінці XIX століття в Америці, де знайшовся розумник, який зметикував, що життя та здоров’я - найцінніше, що є в людини. А раз так, то існує і його грошовий еквівалент. Ця проста і на перший погляд цинічна думка перетворила провінційного американського хлопчика на ім’я Джон в Джона Драйдена - батька-засновника системи страхування життя. Сьогодні страхування життя - невід’ємна стаття бюджету семи з десяти дорослих людей, які живуть у високорозвинених країнах, причому найменш забезпечених.

Молодший син мельника, а заразом і механіка Джона Драйдена Джон-молодший завжди був предметом кепкувань своїх братів і сестер. Поки інші діти гралися, Джон годинами просиджував біля батька, допомагаючи йому розбиратися в гвинтиках, гайках, пружинках і шестернях, з яких складалися різні механізми. Ретельно, не пропускаючи жодної деталі, Джон Драй-ден-старший розбирав та складав ці машини, а маленький Джон сортував по купках дрібні деталі. Його пристрасть до класифікації видавала в ньому майбутнього вченого, а пристрасть до обліку - бухгалтера. І на додаток, як це буває в казках, у молодшого Джона були «золоті» руки та добре серце. Батько з матір’ю пишалися своїм хлопчиком, але ідилія тривала недовго. Батько майбутнього засновника страхової системи помер в 1849 році, коли сину було лише десять років.

Сім’я, звичайно, не опинилася в тяжкому становищі. Джон-старший був висококваліфікованим механіком і мав непоганий статок. Драйдени вигідно відрізнялися від інших середніх американських сімей тим, що вже у кінці 30-х років мали власний будинок, в який після смерті чоловіка місіс Драйден здала в оренду, перетворивши сімейне гніздо на основне джерело прибутку. Але грошей все одно бракувало, і кожен ранок Джон починав з розноски хліба, потім біг в школу, а після школи - в майстерню, де він працював помічником механіка.

Своє покликання Джон бачив в тому, щоб постійно щось ремонтувати. Але він хотів лагодити складніші механізми, а для цього потрібна була освіта і кошти. Закінчивши школу і попрацювавши декілька років механіком, він накопичив грошей, які, як не дивно, витратив не на власну справу, а на освіту. В 1861 році син механіка Джон Ф. Драйден став студентом Йельского університету .

Потім він одружився з дочкою своєї квартирної хазяйки. Закінчити університет йому перешкодила хвороба. Грошей на лікування не було, і єдиним виходом залишався переїзд в інший штат, з кращим кліматом. Вони з дружиною вибрали Огайо.

Не було б щастя, та нещастя допомогло. Хвороба спонукала Джона замислитися про долі бідних людей і почати вивчати страхову справу. Для практичного вивчення страхових механізмів Джон влаштувався в страхову компанію “Етна”. Він детально вивчив досвід найбільшої англійської страхової компанії, яка була заснована в 1854 році. Страхова справа в Європі, як і раніше, залишалася або доброчинністю, або свого роду «сектою» для обраних. Багаті люди поміщали свої гроші у багаті ж страхові товариства. Ставки були дуже високими, і компенсації, зрозуміло, теж.

І тут Джону прийшла в голову думка: продавати ті ж самі страховки не забезпеченим людям, а робітникам. Ідея полягала в тому, щоб страхові агенти обходили підписаних на програму страхування робітників, а ті платили доступну суму - декілька центів на тиждень, натомість отримуючи хоч якусь впевненість в завтрашньому дні. Роботодавці Джона не сприйняли цю ідею. Відплата не змусила себе чекати. Через два роки компанія “Етна” розорилася. Потім розорилася і наступна страхова контора, куди влаштувався Джон. Він немов приносив їм нещастя.

За Джоном закріпилася погана слава, його ім’я лякало страхових агентів, і на роботу йому влаштуватися не вдавалося. Джон з сім’єю переїхав у Бруклін, де заснував власну справу. Керівництво штату відмовилося дати позику на розгортання системи страхування життя та здоров’я в індустріальних районах, і фірма прогоріла. Джон був у відчаї. Незважаючи на радісну подію в сім’ї (у 1864 році народився син Форрест), Джона не залишали думки про повний провал справи його життя. В 1873 році Драйдени переїхали в Ньюарк, третій за величиною індустріальний центр Америки. Джон орендував невелике приміщення під офіс у процвітаючого ріелтора Аллена Бассета.

Але щастя не посміхалося йому. Навколо закривались і прогорали десятки підприємств, у тому числі й страхових фірм. Країна переживала важку депресію. У гірші дні кризи 1873 року Джон знайшов в собі сили не впасти духом остаточно та побачити зворотний бік ситуації. Саме за часів економічного спаду робочі сім’ї як ніколи потребували хоч якоїсь підтримки. Тисячі людей втрачали роботу. Драйден почав розмірковувати: “Якщо середня зарплата робітника складає 513 долари на рік, при тому, що загальна чисельність жителів Ньюарка дорівнює 115 тисяч, та плюс ще 70 тисяч німецьких та ірландських емігрантів, більшість з яких стали робітника

ми, то потенційна кількість зацікавлених осіб становить 185 тисяч”! Джон почав метатися по офісу. В двері просунулася голова господаря офісу Бассета:

- Джоне, ти чому бігаєш?

- Йди сюди. Я тобі зараз все поясню. Через сорок хвилин ріелтора Бассета

не існувало. Поряд з Джоном, дивлячись через його плече на стовпчики цифр, сидів полум’яний ентузіаст та новий партнер Драйдена - страховий агент Бассет. Наступним кроком було вивчення ситуації на місцевості. Джон і Аллен прочісували робочі квартали і знайомилися з життям його мешканців. Під час чергового рейду вони звернули увагу на оголошення, приліплене до обшарпаної фабричної стіни: “Лікар Вард. Приймає пацієнтів по вівторках і п’ятницях. Плата помірна”.

Молодий лікар Вард був помітною людиною в Ньюарці. Він належав до відомої та забезпеченої сім’ї потомствених лікарів і займався доброчинністю в індустріальних кварталах міста. Драйден і Бассет зацікавили його своєю справою. Адже запропонована ними система страхування життя і здоров’я дозволяла дуже сильно полегшити життя багатьом пацієнтам лікаря Варда. Втрьох вони почали збирати первинний капітал. Незважаючи на ділові якості Бассета, авторитет Варда та вперту одержимість Драйдена, пройшло багато часу, перш, ніж їм вдалося переконати провідних бізнесменів в тому, що нова система страхування зовсім не різновидність доброчинності, а перспективне вкладення капіталу. В лютому 1875-го сума в 30 тис. доларів так і не була зібрана, проте розсудливий Драйден вирішив, що чекати більше нічого, і страхова компанія Prudential Friendly Society, розпочала роботу на свій страх і ризик. Усю весну та літо Драйден провів в наукових дослідженнях. Він вивчав демографічну ситуацію в робочих кварталах Ньюарка з тим, щоб розрахувати оптимальне співвідношення вкладів і виплат.

Справжня робота почалася восени. На рахунку компанії Драйдена, як і раніше було 5900 доларів, про 30 тисяч довелося забути. Первинні ставки складали від 3 до 25 доларів у випадку хвороби, 100 доларів на рік для осіб старших 65 років, від 50 до 500 доларів у випадку смерті. Це були мінімальні суми, які, проте, могли врятувати від розорення сотні робочих сімей. Компенсації виплачувалися протягом 24 годин. Увесь бізнес Prudential тримався на ниточці, по якій без страховки йшли Драйден, Бассет і Вард.

Через декілька місяців слух про фірму, яка займається принципово новим страховим бізнесом, пройшов по усьому Ньюарку. Їх помітили, про них заговорили. До кінця 1875 року на програми фірми Prudential було підписано 279 чоловік.

До кінця того ж року число клієнтів компанії виросло до семи тисяч. 1877-й, важкий рік економічної кризи, став роком приголомшливого успіху справи Драй-дена. Ні критика, ні злостивість конкурентів, що поширювали чутки, ніби низькі внески і високі ставки спонукають матерів вбивати немовлят, не могли зупинити переможного ходу Prudential. 31 липня 1877 року агенти Prudential перетнули Гудзон і поглибилися в робітничі квартали Нью-Йорка. До кінця 1879-го оборот компанії склав 3 866 913 доларів, число клієнтів виросло до 43 715.

Стало ясно, що фортуна прийняла безумних друзів розсудливості в свої обійми. В 1881 році Драйден став офіційним президентом компанії. Колесо фортуни крутилося все швидше: в 1885 році - мільйон клієнтів, в 1896-му - 2,5 мільйони.

Джон Драйден помер в 1911 році президентом страхової компанії з десятьма мільйонами клієнтів, а справа його залишилася жити, перейшовши в руки його сина Форреста.

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо