Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

HEWLETT-PACKARD

Hewlett-Packard є однією з перших ІТ-компаній, яка була заснована в Силіконовій долині (насправді вона називається Кремнієвою). Її організаували два інженери, які закінчили Стенфордський університет – Біл Хьюлетт і Дейв Паккард. Ці два друга є людьми, для яких дружба завжди була важливішою за бізнес. Їх сім’ї жили поряд. Між ними ніколи не виникало суперечок з приводу того, хто повинен займати керівну посаду в компанії. Навіть сама назва «Hewlett-Packard» була вибрана в результаті того, що вони підкидали монету. Якби тоді виграв Дейв, то компанія називалася б «Packard-Hewlett».

Дейв Паккард і Уїльям Хьюлетт познайомилися в інституті — на лекції з фізики. Вони вчилися на одному курсі, хоча Девід був на рік старшим за Уїльяма (Паккард народився 7 вересня 1912 р., а Хьюлетт — 13 травня 1913 р.). У такому юному віці, коли тобі немає й двадцяти років, різниця у віці досить відчутна.

Що стосується їх хуліганства, то в юності в Дейва був епізод із замінуванням дверної ручки кабінету директора школи. Добре, що директор вчасно розгадав задум юнака, і бомба не вибухнула. Уїльям же особливим хуліганством в дитинстві не відрізнявся. Він був з дуже благополучної, забезпеченої сім’ї (батьки Дейва заробляли трохи менше, але теж були досить поважними людьми).

В школі, до речі, обидва хлопці вчилися відмінно. Захоплювалися спортом: Дейв —баскетболом, Уїльям — бейсболом. На дозвіллі обидва любили порибалити, колекціонували метеликів і взагалі займалися всім тим, чим належить займатися хлопцям шкільного віку. Але найбільше вони любили конструювати детекторні радіоприймачі.

І в роки навчання в Стенфорді ця пара відрізнялася від однолітків особливою цікавістю до радіотехніки. Вони були чи не єдиними студентами Стенфорда, які не позіхали на лекціях молодого викладача Фредеріка Термана. До речі, саме на одній з його лекцій вони і познайомились. Терман це оцінив — і обидва хлопці стали його улюбленчиками.

Коли приятелі закінчили навчання і захистили диплом, їх шляхи розійшлися в різні боки. Уїльям вирушив отримувати другу вищу освіту до Массачусетса, а Дейв — до Нью-Йорка, де влаштувався на роботу інженером в «Дженерал Електрик». Причина таких протилежних дій проста — батько Хьюлетта міг сплатити за навчання сина в Массачусетському технологічному університеті, а батько Паккарда, на жаль, ні. Тому Дейву довелося думати про власний заробіток.

Втім, через кілька років обидва юнаки повернулися до Стенфорда, де їх з радістю прийняв колишній викладач Фред Терман. У Термана був давній задум — організувати власну фірму, щоб займатися наукою і отримувати від цього відчутну матеріальну винагороду. Часи були важкі — роки Великої депресії, і сотні доларів щомісячної зарплати на посаді наукового співробітника колишнім учням Фреда Термана явно не вистачало.

І тут стався щасливий випадок. Цим випадком стало одруження Дейва Паккарда на дівчині на ім’я Люсі. Щоб молоді могли нормально жити, батьки Люсі зняли невеличкий будиночок в Пало Альто. Біля будиночка був напіврозвалений гараж із зламаним автомобілем, який залишився від колишніх господарів. Машина була не на ходу, тому її просто відсунули до стіни, а в гаражі влаштували виробниче приміщення.

В 1939 р. в Пало Альто з’явилася нова компанія Дейва Паккарда і Уїльяма Хьюлетта із статутним капіталом в 538 доларів. Компанію назвали «Хьюлетт-Паккард». Як була скказано вище, назва компанії утворилася від поєднання прізвищ вчених. А порядок цих прізвищ в назві визначився випадково: шляхом підкидання монетки.

Слід відмітити, що всупереч легенді Терман не спонсорував підприємство своїх учнів. У професора просто не було за душею ні цента. Статутний капітал склали власні накопичення Дейва та Уїльяма.

Декілька років друзі обходилися без найманої робочої сили й працювали від зорі до зорі без особливих фінансових успіхів. Хьюлетт згадував, що доводилося працювати за символічну плату - 25 центів за годину.

Друзі випускали електротехнічні дрібниці: амперметри, вольтметри та ін. Але одного разу вони сконструювали особливий прилад — тоновий генератор високої точності, який Терман мав намір вдало продати. Слід відмітити, що цей генератор був з вигляду здоровенним ящиком з лампами, і коштував нечуваних грошей, приблизно, як хороший автомобіль.

І тут друзям знову посміхнулася удача. З’ясувалося, що студія Уолта Діснея, яка працювала в той час над звуковим фільмом «Фантазія», якраз шукає якісне обладнання для звукових ефектів. Терман запропонував тоновий генератор, названий друзями НР. Керівництво студії звернулося до своїх фахівців. Ті дали добро, й Дісней купив відразу вісім генераторів.

Так з’явилася торгова марка НР та грандіозна компанія Hewlett-Packard, яка зараз відома всьому світу.

В усіх трьох друзів була щаслива доля. Коли почалась війна, Хьюлетт залишив компанію і вирушив служити до війська. Він не сидів в окопах і не тримав в руках гвинтівку. Він служив своїй батьківщині в Центральному штабі, займаючись розробкою високотехнологічної зброї.

Паккард у військові роки займав пост президента компанії й розвинув широку діяльність з її розвитку. Скромний сарайчик він перетворив на могутню корпорацію з філіями в різних штатах. У ці роки Дейв написав книгу під назвою "НР-Waу", яка згодом стала настільною книгою для керівників нового напрямку — ІТ-індустрії. Він всіляко оберігав компанію від посягань держави й зберіг її у вигляді приватного акціонерного товариства. Дейв був хорошим менеджером і відмінним дипломатом. Він зумів відхилити всі пропозиції про націоналізацію НР і при цьому ні з ким не зіпсувати стосунків. Це ж саме можна сказати й про здібність Паккарда керувати. Він прискіпливо підбирав персонал, проте люди, які працювали в компанії, знали, що їх не звільнять, не знизять зарплату. Справжня демократія —дуже рідкісна якість для керівника.

Фредерік Терман від участі в справах НР через деякий час відійшов і повернувся у велику науку. В роки війни він працював в Гарвардській радіолабораторії, потім повернувся в Стенфорд. У 1965 р. Терман заснував знамениту Кремнієву долину. З Уїльямом і Дейвом він дружив до кінця життя. Помер Фред Терман в 1982 р., закінчивши свої дні в почестях і загальній пошані.

Уїльям Хьюлетт після війни повернувся в рідну компанію, і не впізнав її (такі значні були зміни, зроблені за його відсутності Паккардом) і тут же зайняв пост віце-президента НР. За довгі роки спільної роботи Уїльям і Дейв не ділили портфелі, не мірялися владою і не сварилися через гроші. В усі часи вони залишалися друзями та вірними компаньйонами.

Справжній зліт НР пережила в 60-70-і роки, коли з’явився попит на звичайні та інженерні калькулятори. Випущені компанією в цей період моделі справедливо вважаються класикою. Програмовані калькулятори для різних галузей компанія випускає й до цього часу.

Потім настала епоха персональних комп’ютерів. В 80-і роки НР зайняла лідируючі позиції на ринку комп’ютерноїтехніки. Хто не знає сканери чи лазерні принтери цієї марки? А ще довжелезний список техніки, який включає і прекрасні ноутбуки (в кінці 90-х НР купила компанію Compaq і вийшла в лідери по виробництву персональних і портативних комп’ютерів), і багато чого іншого.

А що ж Дейв та Уїльям? До 60-х рроків вони сталі нерозлучні. Швидкий, темпераментний Хьюлетт доповнював дещо повільного та довгов’язого Паккарда. Перший був генератором ідей і душею НР, другий — прекрасним менеджером і фактичним главою компанії. Вони не просто здорово підходили один одному, їх навіть уявити окремо було важко.

В кінці 60-х Дейв зайнявся політикою. Політічна кар’єра Паккарда склалася майже так само вдало, як і ділова (майже — оскільки в політиці він займав високі, але все ж таки другорядні пости). Свій життєвий шлях Девід Паккард закінчив 26 березня 1996 р. Уїльям Хьюлетт прожив довше — він помер 12 січня 2001 р.

Життю цих людей, їх таланту, вірності спільній справі та дружбі можна лише щиро позаздрити.

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо