Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

ІСТОРІЯ УСПІХУ АЙЗЕКА АЗІМОВА

Айзек Азімов прожив досить спокійне життя, без великих потрясінь, але, як говорив він сам, “це компенсувалося чарівним літературним стилем”, йому властивим. Автор вважав, що його книги не викликали фурор, хоча тут з Азімовим можна не погодитися - книги не виводили людей на вулиці, не провокували революції, але вони затягували та поглинали читачів, вони приголомшували. Нестримною фантазією автора, наповненістю, правдоподібністю придуманих ним світів, а також простотою, з якою письменник пояснював складні наукові терміни.

Не дивлячись на те, що Айзек Азімов народився в Росії, в селі Петровичі Смоленської області, він не був росіянином. Точну дату народження він не знав, в якості дня народження він вибрав 2 січня 1920 року. Не знав він і російської мови, в сім’ї було прийнято говорити на ідиші. Хоча батьки Юда Аронович і Ганна-Рахіль Ісаківна використовували російську мову при розмовах, в які не хотіли присвячувати дітей. З трьох років Азімов вже жив серед американців - в 1923 році сім’я емігрувала в США, а п’ятьма роками пізніше Азімови отримали громадянство.

Азімови жили у Брукліні дуже бідно до того часу, поки на відкладені гроші не відкрили власний бізнес - кондитерський магазин. Айзек навчився читати і говорити англійською мовою раніше, ніж його батько. Він попросив своїх старших друзів-школярів показати букви, а потім почав читати все підряд.

Айзек прекрасно вчився в школі. Серед його природжених здібностей були майже фотографічна пам’ять, швидкий розум і кмітливість. Перша робота в житті Айзека Азімова була в кондитерському магазині його батька. Магазин працював по 16 годин на день без вихідних, і саме там Азімов дізнався, що таке розпорядок дня, і як жити згідно з ним. Робота в магазині зробила його дисциплінованим на все життя. Вже ставши знаменитим письменником, Азі-мов починав день в 6 ранку, щоб в 7.30 вже сидіти за роботою над новою книгою.

В магазині окрім кондитерських виробів продавалися журнали з фантастичними оповіданнями. Там майбутній автор-фантаст вперше дізнався, що таке фантастика. Він дуже любив читати журнали, а в 11 років написав свою першу фантастичну розповідь. В 16 років він отримав в подарунок від батька друкарську машинку. Вона була старенька, але дала можливість Айзеку надрукувати перше оповідання, яке він надіслав до журналу. Його редактор "забракував", а от друге оповідання “В полоні у Вести” вийшло в журналі п’ятьма місяцями пізніше - 21 жовтня 1938 року.

До моменту першої публікації, Азімов вже закінчив школу та поступив в коледж. Спочатку спеціалізацією Айзека в коледжі була зоологія, але відмовившись різати бездомних котів, він перейшов на хімічний факультет. Кар’єра в науці була успішною: 1941 рік - ступінь магістра з хімії, 1948 - ступінь доктора з біохімії. Азімов пропрацював три роки хіміком на Військово-морській верфі у Філадельфії. Після Другої Світової війни Азімов був зарахований до армії, де дослужився до звання капрала завдяки хорошому володінню друкарською машинкою, а в 1946 році він ледве уникнув участі у випробуваннях ядерної бомби на атолі Бікіні.

Протягом наступного десятиліття Айзек Азімов працював в Медичній школі університету Бостона і писав романи. А в 1958 році він прийняв рішення бути лише письменником. На той час його авторські гонорари вже перевищували зарплату вченого.

Кар’єра письменника-романіста Айзека Азімова почалася в 1950 році та закінчилася в 1958 виходом науково-фантастичного роману “Голе сонце”. Перший роман “Піщинка в небі” він написав в 1950 році. А роком раніше Айзек, професор біохімії університету Бостона, написав зі своїми колегами підручник для коледжу “Біохімія і метаболізм людини”. Саме тоді Азімов зрозумів, що він вміє добре пояснювати наукову інформацію - крок за кроком, доступною мовою. Він подумав, що так само можна пояснювати і Біблію, й історію, і все на світі! Тому поступово кількість фантастичних книг, написаних Азімовим, зменшувалося, а кількість науково-популярних робіт зростала. Але в 1982 році він повернувся до художньої літератури і випустив роман “Академія на краю загибелі”. Роман увійшов до циклу “Foundation”, назва якого в перекладі на українську має різні варіанти: “Академія”, “Основа”, “Фонд”, і отримав за нього премію Хьюго в 1983 році та номінацію на премію “Небьюла” в 1982 році. В наступні 10 років до самої смерті Азі-мов опублікував ще декілька продовжень існуючих романів, зв’язуючи їх в єдину, захоплюючу історію.

Письменник вважав, що його найбільш яскравий вклад в літературу та науку - це цикл “Foundation”, а також, три закони робототехніки, які письменник формулював поступово, вводячи їх в різних оповіданнях, які пізніше об’єднав у збірку “Я, Робот”.

Оксфордський словник англійської мови приписує Айзеку Азімову винахід слів “позитронний мозок”, “психоісторія” і “робототехніка”, хоча письменник стверджував, що “робототехніка” - звичайний результат словотворення від слова “робот”, аналогічний словам “механіка” і “гідравліка”.

Чи був він найпліднішим письменником у світі? Сам Азімов відповідав: “Ні, є інші автори, найбільш відомий з них Жорж Си-менон, але він пише лише романи”. А серед книг Азімова, крім фантастичних романів є ще й наукові твори “Введення у використання логарифмічної лінійки”, “Енергія життя. Від іскри до фотосинтезу”, “Будівельний матеріал Всесвіту», «Вся Галактика в таблиці Менделєєва». Кількість книг, написаних Айзеком Азімовим - близько 500.

Майже все своє життя Айзек Азімов провів у своєму кабінеті, який тримав в незвичайній чистоті й порядку, друкуючи на машинці свої тексти, і з великим небажанням відривався від справи, кажучи, що він “справді буває щасливим лише працюючи”. На питання про те, як йому вдається бути таким плідним, Азімов відповідав: “Я не докладаю зусиль до того, щоб написати поетичніше чи у високому літературному стилі. Я просто намагаюся писати ясно і, на щастя, маю здатність думати ясно, тому я пишу так, як думаю, і це відразу має хороші контури”.

Чернетки Азімов створював на друкарській машинці, потім набирав текст на комп’ютері та робив виправлення лише один раз. Над кожною книгою він працював від початку до кінця, не користуючись послугами асистентів.

Любов до вибраної справи та вражаюча працездатність у поєднанні з неймовірним інтересом до життя в усіх аспектах його прояву - це ті факти, якими письменник пояснював свою майстерність.

У своїй нелюбові відриватися від друкарської машинки Азімов, доходив до крайнощів. Він міг поїхати на гірський курорт, поступившись вимогам дружини, та всі дні проводив у номері, друкуючи новий роман. Але подорожував він мало, вважаючи, що якщо в результаті аварії потягу, є шанс вижити, то у випадку падіння літака немає жодних шансів. За іронією долі, саме він, Айзек Азімов, який писав фантастичні твори про битви міжпланетних кораблів, про мандрівників в часі та в гіперпросторі, у віддалених туманностях, ніколи в житті не сідав в літак.

Незважаючи на величезну пристрасть до роботи, його заняття не стало перешкодою для спілкування зі світом. Азі-мов був дуже популярною персоною, у нього було багато друзів, він був люблячим батьком своїх двох дітей і залишався дуже близький з батьками.

Азімов давав багато інтерв’ю, був президентом Американської гуманістичної асоціації, і завжди стверджував, що він гуманіст і раціоналіст, виступаючи проти забобонів і псевдонауки.

Не приховував Азімов і свої політичні погляди. Він був лібералом, виступав проти участі США у війні у В’єтнамі. В телевізійних інтерв’ю не приховував свою думку з приводу найвищих чиновників країни. Наприклад, президента Ричарда Ніксона він називав “шахраєм і брехуном”, а про героїв американської контркультури 60-х він говорив, що вони осідлали емоційну хвилю, яка, врешті-решт, залишить їх на березі “духовної країни без людей”, звідки не буде повернення.

Письменник пішов з життя 6 квітня 1992 року у віці 72 років. В офіційному повідомлення говорилося про те, що причиною смерті стала серцева та ниркова недостатність.

Окрім цікавих науково-фантастичних романів і захоплюючих науково-популярних книг, Айзек Азімов залишив землянам своє послання про дружбу, ненависть і любов: “Історія досягла точки, коли людству більше не можна ворогувати. Люди на Землі повинні дружити. Я завжди старався це підкреслити у своїх творах. Не думаю, що можна змусити всіх людей любити один одного, але я хотів би знищити ненависть між людьми. І я цілком серйозно вважаю, що наукова фантастика є однією з ланок, які допомагають з’єднати людство. Проблеми, які ми піднімаємо у фантастиці, стають насущними проблемами всього людства. Письменник-фантаст, читач фантастики, сама фантастика служать людству”.

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо