Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

ЛАСЛО ЙОЖЕФ БІРО - ВИНАХІДНИК КУЛЬКОВОЇ РУЧКИ

Часто ми навіть не помічаємо, наскільки наше сучасне життя покращилось після винаходу начебто незначної речі, наприклад ми більше не бруднимо чорнилом пальці, зошити та важливі документи, а пишемо кульковими ручками. В ручки є батько - угорський винахідник і журналіст Ласло Йожеф Біро, і сьогодні розповідь про нього.

Ласло Біро народився в 1899 році у Будапешті, в єврейській сім’ї. Батько Ласло був стоматологом, і здавалося, що і син повинен піти дорогою батька, проте Ласло віддавав перевагу власному шляху. Втім, спочатку він зробив усе, як хотіли батьки - поступив на медичний факультет, готуючись стати лікарем. Проте диплом він так і не отримав, після навчання спробував бути гіпнотизером, потім відволікся на роботу в нафтовій компанії. Пізніше молодий Бі-ро не на жарт захопився автоперегона-ми, які входили у той час в моду. Так, разом з приятелем він навіть продав патент автоматичної коробки передач «General Motors», а в результаті Біро вирішив стати журналістом.

Отже, Ласло Біро потрапив в газету «Hongrie – Magyarorszig»’, пізніше він працював в «Elitte». До речі, в ті роки Будапешт був другою столицею Австро-Угорщини після Відня, і між цими містами було деяке культурне суперництво.

Все почалося до війни, в середині 1930-х років. Угорський журналіст Лас-ло-Йожеф Біро у той час по роду своєї роботи часто бував в друкарні. Робота друкарської техніки зачаровувала допитливого журналіста. Одного разу, стоячи перед працюючою ротаційною машиною, що випускала практично сухі газетні листи, Ласло замислився: чому не можна заповнити резервуар пір’яної авторучки спеціальним чорнилом, яке висихало б так же швидко, як друкарська фарба? Якщо створити таке чорнило, то користуватися пір’яною ручкою було б набагато зручніше. Незабаром журналіст зрозумів, чому досі ніхто не винайшов спеціальне чорнило. Складність полягала в тому, що для швидкого висихання “спеціальне” чорнило мало бути густим, а таке чорнило, зрозуміло, швидко заб’є систему капілярів пір’яної авторучки. Звичайна людина, дізнавшись про таке протиріччя, швидко б усе усвідомила та відмовилась від цієї ідеї. Але не таким був наполегливий Ласло-Йожеф. “Якщо густе чорнило не можна застосовувати в звичайній ручці, - вирішив він, - значить, потрібно придумати якийсь інший інструмент”, що пише.

Своєю задумкою Ласло захопив брата Георга, дипломованого хіміка, і вони разом почали розробляти ручку нової конструкції. В якийсь момент брати Біро прийшли до ідеї замінити гострий кінчик пера стержнем, наповненим чорнилом, з кулькою на кінці, яка вільно обертається. Ймовірно, вони прийшли до цієї ідеї самостійно, хоча конструкція кулькового пристрою, схожого на ручку, була запатентована ще в 1888 році американцем Джо-ном Лаудом, а протягом першої третини ХХ століття декілька ентузіастів намагалися налагодити випуск кулькової ручки. Але комерційний успіх обходив їх стороною: конструкторам так і не вдалося зробити досконалу кулькову конструкцію. Прототипи кулькових ручок або сильно текли, або погано подавали чорнило.

Перш ніж повернутися до розповіді про братів Біро, коротко пояснимо, як працює кулькова ручка. Принцип її дії в тому, що на кінці наконечника стержня такої ручки розташовується кулька, що вільно обертається, яка досить щільно прилягає до стінок наконечника стержня. Однією стороною кулька “купається” в чорнилі, тому, коли вона обертається під натиском, чорнильна сторона виявляється на поверхні і залишає слід на папері. Щоб самому все побачити, можна подивитися на наконечник стержня в лупу або постежити за роботою кулькового дезодоранта.

Перший дослідний зразок кулькової ручки брати Біро розробили в 1938 році, але прославити революційною ручкою батьківщину їм не вдалося. Наставала Друга світова війна, жити в Угор-щині, яка підтримала Третій рейх, ліберальний журналіст Ласло Біро не бажав. Він емігрував в Париж, де оформив патент на свій винахід, потім перебрався в Іспанію і, нарешті, в Аргенти-ну. Брат Георг теж переїхав в Аргентину в 1940 році. Їх аргентинський друг Хуан Мейн захопився ідеєю випуску нового типу ручки та став інвестором проекту. Вже в 1942 році невелика фабрика, побудована в Аргентині, почала випуск кулькових ручок під брендом Bir-ome (об’єднання прізвищ партнерів Bi-ro і Meyne). Подібно до того, як копіювальні апарати ми називаємо “ксероксами”, а підгузники - “памперсами”, в Аргентині кулькові ручки досі називають “біромами”.

Перші кулькові ручки братів Біро, що з’явилися у продажу, коштували дорожче за хороші пір’яні авторучки. Але їх купували. Раніше інших оцінили ручку льотчики. На відміну від пір’яної ручки кулькова не текла при підйомі на висоту, де атмосферний тиск був нижчий. Незабаром ліцензію на виробництво кулькових ручок для своїх пілотів придбали Королівські військово-повітряні сили Великобританії. Відомості про “авіаційну ручку” дійшли і до США, де в 1944 році Біро захистив свій винахід патентом. Незабаром компанія Ласло Бі-ро продала ліцензії двом великим американським компаніям, але величезний комерційний успіх на ринку Штатів чекав не їх.

В 1943 році американський комівояжер Мілтон Рейнолдс, подорожуючи по Аргентині, випадково купив “біром”. Інтуїція підказала заповзятливому ділкові, що кулькова ручка його озолотить. Повернувшись на батьківщину, Рей-нолдс відразу навів довідки про ручку, запатентував винахід Біро під своїм ім’ям (раніше, ніж це зробив сам винахідник) і без ліцензії освоїв масове виробництво кулькової ручки в США. Коли після масивної рекламної кампанії 19 жовтня 1945 року перша партія ручок Рейнолдса під ім’ям “Reynolds Ro-cket” з’явилася у продажу у великому нью-йоркському універмазі “Gimbe-ls” за ціною 12,5 долара, для підтримки порядку в черзі довелося викликати 50 поліцейських. Десять тисяч ручок було розпродано за декілька годин!

Ласло Біро і його американські партнери, звичайно, були обурені нахабством Рейнолдса. Керівництво компанії “Eversharp”, що офіційно купило ліцензію у Біро, подало до суду на тепер уже мільйонера Рейнолдса, але відстояти своє право на американський патент не вдалося. Мілтон Рейнолдс заздалегідь підготувався до такого повороту подій. На суді він послався на американський патент Джона Лауда, що датується 1888 роком. Маркер Ла-уда призначався для нанесення номерів і міток на поверхні мішковини, картону та дощок. Рейнолдс заявив, що його ручка - зменшена копія винаходу Ла-уда, а система Біро тут ні при чому.

Протягом декількох наступних років компанії “Eversharp” і “Reynolds Int-ernational Pen Company” були злісними конкурентами. В прагненні домінувати на американському ринку обидві компанії вплуталися у безрозсудливу цінову війну. Завдяки якій ціна на кулькову ручку за два роки впала з 12,5 доларів до 50 центів. Але впала і її якість. Справедливість врешті-решт восторжествувала - компанія Рейнолдса була витиснена з ринку. Але в тяжкому становищі виявився і її опонент “Ever-sharp”. Низька якість дешевих кулькових ручок змусила покупців знову повернутися до пір’яних ручок. У 1951 році пір’яні ручки знову опинилися в лідерах продажів.

А на початку 1950-х років на ринку кулькових ручок з’явився ще один новий гравець - “BIC”. Марсель Бік, один із засновників французької компанії “BIC”, в 1950 році купив у компанії, заснованої братами Біро та Мейном, патент на виробництво кулькової ручки і незабаром став лідером з продажу кулькових ручок у світі, у тому числі й на американському ринку. Особливістю ручок BIC стало те, що при прийнятній якості вони продавалися за дійсно низькою ціною. Наприклад, в 1960 році ручки BIC коштували в Америці від 29 до 69 центів. Якщо на початку 1950-х років пір’яні та кулькові ручки зі змінним успіхом билися одна з одною на ринку, то в середині цього десятиліття стало зрозуміло, що кулькова ручка - лідер, і надовго.

Що ж до винахідника Ласло Біро, завдяки якому світ перейшов з пір’яної ручки на кулькову, то він відійшов від справ в 1947 році: змінив кулькову ручку на пензлик і фарби та присвятив себе живопису.

Аргентина стала батьківщиною Біро, він прожив в цій країні все своє життя і помер у Буенос-Айресі 24 жовтня 1985 року у віці 86 років.

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо