Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

ЯК НАВЧИТИСЯ НЕ ЧЕРВОНІТИ

Деякі люди страждають від того, що з будь-якого приводу й без приводу червоніють (особливо в підлітковому та в юнацькому віці). Але ті, кого торкнулася ця проблема, розуміють, наскільки вона часом здається нерозв’язною.

На перший погляд незрозуміло, чому це відбувається. Начебто б то вам немає приводу комплексувати: хороша фігура, гарне обличчя, та й із соціальним статусом усе в порядку. Але ви червонієте, коли вас викликають у школі чи в інституті до дошки; червонієте, коли доводиться виступати перед людьми; червонієте, варто лише на вас пильно подивитися чи звернутися з питанням; червонієте, коли на вулиці зустрічаєте кого-небудь зі знайомих; червонієте, коли розмова заходить про кохання чи про щось інтимне. Загалом, все те, що якось вас стосується чи хвилює, відразу ж викликає почервоніння. І ви нічого, ну зовсім нічого не можете із цим зробити! І найголовніше, вам здається, що всі над вами сміються!

В результаті пропадає бажання піднімати на уроках руку, зустрічатися зі знайомими людьми, бути в центрі уваги і т.д. Це дуже заважає в будь-яких стосунках. І людина, яка спочатку не вважала себе сором’язливою, а тим більше замкненою, поступово такою стає. А якщо хтось зі сторонніх або близьких людей при цьому ще додумається сказати: “Що це ти так почервонів!”, – ситуація прямо таки заходить у глухий кут.

Отже, як навчитися не червоніти. Описана реакція все ж таки є наслідком соціофобії чи страху спілкування, незважаючи на те, що це зовні майже непомітно.

Соціофобія, на думку психологів, є зворотнім боком бажання спілкуватися, яке властиве будь-якій людині як соціальній істоті. Вона більшою мірою характерна для артистів, музикантів та інших творчих особистостей, покликання яких полягає в тому, щоб виступати перед публікою. Але це є слабкою втіхою для тих, хто страждає від цієї недуги.

Ще однією невеликою втіхою може послужити те, що в європейців червоніє лише обличчя, а представники екваторіальних регіонів планети, де люди завжди носили значно менше одягу, червоніють усім тілом. Так що нам ще повезло, але це теж втішає мало.

Подібні прояви (крім почервоніння щік, можлива ще й підвищена пітливість долонь у ситуації хвилювання й інші симптоми) можуть доставити чимало неприємних хвилин, особливо в молодості. І якщо просто припинити реагувати таким чином часто буває не в наших силах, то навчитися справлятися із власною зніяковілістю необхідно й доступно кожній людині. Для цього досить лише невеликої кількості терпіння й наполегливості, і результат не змусить себе довго чекати.

Звичайно ж, повністю виключити таку специфічну реакцію судин на зовнішні подразники, яка, цілком імовірно, є спадковою, не можна, однак навчитися зменшувати ступінь її прояву цілком можливо.

Якщо ви спробуєте глибше вникнути у свої відчуття, то обов’язково помітите, що спочатку у вас з’являється якесь неясне відчуття в області щік, можливо, поколювання, при цьому щоки червоніють, а потім вже вас охоплює зніяковілість, що в свою чергу ще більш посилює приплив крові до щік. Виникає так зване замкнене коло, характерне для розвитку будь-якого, навіть незначного, неврозу. Ви червонієте, вас це бентежить, і від цього ви ще більше червонієте. Тому ваше завдання полягає в тому, щоб це коло розірвати. І розірвати його доцільно на психологічному рівні, тому що навчитися керувати своїми судинними реакціями значно складніше. Таким чином, вам необхідно навчитися керувати своєю зніяковілістю.

Як саме? Найкращий спосіб, який можна порадити в ситуації, коли ви почуваєте, що чим-небудь збентежені – спробувати зрозуміти себе, і висловити вголос те, що ви відчуваєте. Наприклад, якщо вас змусило почервоніти несподіване питання, то не дозволяйте остаточно загнати себе в глухий кут, уникайте мовчання, а якщо нема що сказати, то прямо так скажіть: “Ви мене збентежили”. А якщо ж з вами таке трапляється досить часто, ваш рум’янець стає помітним при найменшій зніяковілості, то потрібно заздалегідь заготовити пару стандартних фраз про ваш рум’янець (деякі приклади наведені нижче) – тоді й червоніти не доведеться

Проблема не в тому, що ви червонієте, а в тому, що вам здається, що через це над вами всі сміються.

Рум’янець викликає у вас роздратування ще й тому, що вам здається, що він видає те, що ви прагнете приховати: вашу боязкість, нерішучість у компанії й т.п.

Скористайтеся тим, що життєві ситуації повторюються. Придумайте репліки, які будете промовляти, коли хтось зверне увагу на ваш рум’янець. У вас є чудовий шанс прославитись дотепним. Репліки можуть бути різні, фантазуйте, творіть, пробуйте, вибирайте, що більше підходить саме вам. Головне, в них ви повинні констатувати факт, що ви червонієте. Наприклад:

• Я навмисно червонію, щоб привернути до себе увагу.

• Я червонію, щоб не здаватися цілком ідеальним.

• Моє обличчя завжди стає червоним, коли доводиться спілкуватися з незнайомими людьми.

• Вибач, я ненароком прочитав твої думки, від того й почервонів.

Варіантів може бути дуже багато. Все залежить від вашої фантазії. Не бійтеся, якщо співрозмовник захоче причепитися до ваших слів або спробує захиститися від вашої словесної «атаки». Нічого розумного й оригінального він не скаже, тому що йому доведеться діяти експромтом. Ви ж можете заздалегідь підготуватися, спробувати, “прорахувати” його відповідні репліки, і знову ж придумати свої відповіді.

Так що в результаті, ймовірно, дуже скоро все заговорять про вашу дотепність. Не переживайте, якщо ще деякий час при цьому про вас будуть говорити “той, хто червоніє”. По-перше, як уже говорилося, у рум’янці нічого поганого немає, а по-друге, ви дуже скоро, практично, перестанете червоніти.

Удачі вам і успіхів в освоєнні мистецтва володіння собою!

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо