Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

ЯК ВИВЧАВ ІНОЗЕМНІ МОВИ ГЕНРІХ ШЛІМАН

Серед чисельних методик вивчення іноземних мов особливе місце займає так званий «Метод Шлімана», названий так за ім’ям людини, яка з його допомогою самостійно вивчила 10 іноземних мов, від найдавніших до сучасних.

Перш ніж описувати суть методики, слід сказати пару слів про людину, ім’ям якої вона названа.

Багато хто з вас чув про Генріха Шлімана (1822-1890). Він розкопав Трою, ворогував практично з усіма археологами свого часу, дуже довго жив в Росії під ім’ям Андрія Арістовича Шлімана і, навіть, 18 років був підданим Російській Імперії.

Ми ж хочемо сказати декілька слів про те, як він вивчав іноземні мови. Можна, звичайно, припустити, що в Шлімана був дар до вивчення мов і на цьому закрити тему, але ми, проте, спробуємо розповісти детальніше про його метод. Це, напевно, буде цікавим для тих, хто вивчає іноземну мову.

У віці 9 років його віддали вчитися латині, і хлопчик за декілька місяців досягнув певних успіхів – він навіть написав статтю латинською мовою (про Троянську війну, до речі). Потім заняття латинню – та й взагалі будь-якими іноземними мовами – були перервані через фінансові труднощі сім'ї. Ці заняття відновилися, коли Шліману було 19 років, але займатися іноземними мовами він став самостійно. Генріх найнявся юнгою на корабель, який вирушив до Венесуели, але замість цього потрапив до Амстердама, оскільки практично відразу після відплиття судно затонуло.

Моряк-невдаха влаштувався працювати в торгову компанію в Амстердамі, де відразу стикнувся з іноземною мовою. В компанії постійно були моряки і торгові представники з крупних морських держав того часу: Англії, Португалії й Франції. Окрім цього там були італійці та, звичайно ж, постійно були присутні голландці, оскільки компанія була голландською і знаходилося в Амстердамі. До того ж виявилось, що в Генріха на роботі є безліч вільного часу, який він присвятив вивченню мов, що звучали в коридорах контори та на портових складах компанії.

Начальство схвалювало захоплення свого нового службовця, оскільки знаходило його корисним – робітники компанії повинні розмовляти мовою клієнта!

За три роки Шліман досить добре опанував голландську, англійську, французьку, португальську та італійську мови. Ось тут-то хлопцю і згодилося знання латинської мови. Французька, португальська та італійська мови повністю побудовані на латині – особливо в тому, що стосується лексики і граматики, де вони майже ідентичні (романська група мов). Значні відмінності були лише у фонетиці – в специфічно-національному озвучуванні тих же самих слів і конструкцій.

У голландській та англійській мовах є теж багато латинських слів.

Не забуватимемо також, що рідною мовою Шлімана була німецька – мова, надзвичайно близька і до голландської, і до англійської. Всі ці три мови входять до німецької групи, як, скажімо, російська, польська і чеська входять до слов’янської групи. Німецька, голландська та англійська мови мають дуже близьку словниково-граматичну основу, але значно відрізняються в її «озвуч енні». Те ж саме стосується французької, португальської та італійської мов.

Таким чином, Шліману потрібно було слухати й порівнювати мови між собою, виявляючи їх очевидну спорідненість і відзначаючи деякі відмінності. Також, під рукою були підручники та художня література, де він міг побачити графічне зображення звуків, які він чув і прочитати про граматичну основу мов. Крім цього, допомогла зухвалість Генріха, абсолютна відсутність в ньому боязні застосувати нові підходи та заперечення визнаних авторитетів. Допоміг авантюрний склад його характеру, який виявлятиметься впродовж всього його життя в різних справах, а особливо в його протистоянні всій світовій археологічній науці та подальшому знаходженні ним Трої.

А поки що в стінах своєї контори та в порту він не боявся вимовляти нові звуки, слова й фрази, що були ключем до практичного опанування живих мов.

Той факт, що Шліман не вивчав живі мови в учбових закладах (лише три місяці гімназії), не зашкодив йому, а, навпаки, надав йому неоціненну послугу – він був незіпсований старими догмами і смертельною нудьгою класної кімнати. В ньому не вбили боязнь вивчення іноземної мови і не розвинули комплекс власної неповноцінності.

До мов він підходив зі всією своєю юною свіжістю і безпосередністю – він з насолодою відкривав мови сам, прокладаючи свою власну дорогу, не оглядаюч ись на «авторитети» того часу. Він навіть не знав, що вивчати іноземні мови важко! Вивчення іноземних мов для нього було відпочинком, грою й радістю!

Після трьох років «розминки» з голландською, англійською, французькою, португальською та італійською послідувала російська мова – коли Шліман перейшов на роботу в компанію, яка співпрацювала з Росією. Після цього послідували й інші мови...

Декілька слів про прийоми оволодіння іноземною мовою, до яких прийшов Шліман. Вийшло так, що на початк у своєї самостійної роботи з мовами в Амстердамі він завжди йшов від звуку до лексики і граматики.

Довкола нього була безліч носіїв мови, яких він міг слухати, і яких він міг наслідувати у вимові. Більш того – він міг їм що сь сказати й побачити їх реакцію.

Помилитися було не страшно – він спілкувався не з пихатими професорами, яких «всі знають» і які «ніколи не помиляються», а з веселими моряками і авантюристами-торговцями, які, звич айно, чули найрізноманітніші акценти, з якими їх мова звучала в найвіддаленіших куточках світу. Вони розуміли німецьку вимову Генріха. Моряки йому добродушно відповідали, а інколи й поправляли – не для того, щоб його принизити або «поставити на місце», а просто тому, що цей жвавий хлопчина їм подобався, і вони хотіли йому допомогти.

Генріх їм показував яке-небудь слово чи фразу в книзі й просив їх ці слова вимовити – моряки із задоволенням це робили.

Так було з мовами, які Шліман чув довкола себе щодня. Якщо ж він вважав, що чує якусь мову недостатньо, то він знаходив способи почути її. Так було з а нглійською – Шліман став ходити на богослужіння в місцевій англіканській церкві. Богослужіння ці велися англійською мовою.

З російською мовою було трохи поіншому. Шліман перейшов на роботу в компанію, де російською мовою велося ділове листування й інколи з’являлися росіяни, але їх було недостатньо, щоб вільно опанувати розмовну мову. До того ж росіяни переважно розмовляли нім ецькою чи французькою, оскільки їм не дуже подобалося чути, як іноземець перекручує їх рідну мову. Вони явно не хотіли пускати сторонніх в свій світ. Але це лише пробудило в хлопцеві цікавість, і він захотів стати представником комп анії в Росії.

До Росії Шліман приїхав, вміючи читати та писати російською мовою. Але розм овляти він практично не міг. І Генріх почав застосовувати свої власні прийоми вивчення іноземної мови. На той час він вже прекрасно розумів, що живу іноземн у мову необхідно опановувати «із звуком», тобто ідеально було б йти від прослухування іноземної мови, до артикуляції, як він це вже робив в Амстердам і. Було необхідно спершу слухати іноземну мову, а потім правильно вимовляти слова. Далі слідувало читання. В російській мові, навпаки, він спочатку навчився читати і писати, вивчив граматику, а потім вже зайнявся прослухуванням та правильною вимовою. І Шліман став наймати російських репетиторів. Він платив російським торговцям, щоб вони слухали, як він їм читає російські книги. Торговці ж щиро дивувалися з чудасій дивного німця Андрія Арістовича, а ле гроші за «роботу» брали із задоволенням. Читав він, до речі, і коли їздив в кареті по своїх справах – брав в карету такого найнятого слухача та читав, зап овнюючи таким чином час, який проводив в дорозі.

Отже, Шліман став вголос читати книги російським слухачам. Але як же було з прослухуванням російської мови? На роботі це було практично неможливо зробити, оскільки всі його ділові партн ери розмовляли німецькою або французькою мовами.

Але слухача-найманця легко було розговорити. Досить було поставити йому питання по прочитаному тексту. За наявності ясної мети та деякої фантазії, такого роду учбові питання можна задавати десятками і сотнями – навіть тисячами! В Шлімана була і ясна мета, і буйна фантазія шукача пригод. Якщо співбесідник траплявся зовсім неговіркий, то замінити його на балакучішого для багатого торговця не складало жодних труднощів. Шліман був досить багатий на час приїзду в Росію, а незабаром став ще багатший.

Таким чином Шліман мав досвід прослухування і повноцінну розмовну практику російською мовою. З читанням у нього не було особливих проблем з початку занять.

Новогрецьку і давньогрецьку мови він став вивчати ще в Росії. Оскільки грецьких моряків чи торговців за прийнятною ціною в Росії не виявилось, він найняв викладача новогрецької мови, який «поставив» йому вимову, і якому він читав і переказував грецькі тексти, вивчені ним напам’ять. А коли він потрапив до Греції, він знову застосував «метод слухача» – цього разу грецького.

Для вивчення давньогрецької він застосовував вивчення напам’ять, переказування та читання вголос, і ще – в Греції він став ходити в храми та слухати служби й проповіді, які в Грецькій православній церкві ведуться на давньогрецькій мові. Для людини, прекрасно знайомої зі Святим Писанням і церковними службами на декількох мовах, це був надзвичайно дієвий підхід.

Таким чином, Шліман і у вивченні давньогрецької мови вдався до свого улюбленого методу – прослухування живої мови і вимови вголос почутих слів.

Отже, підсумуємо вищесказане. Цей метод вивчення іноземних мов, винайшов не сам Шліман, але він став популярний і довів свою високу ефективність саме завдяки цій неординарній людині. Твердження «все геніальне просто» сповна можна застосувати й до методу Шлімана, суть якого полягає в банальному вивченні напам’ять великих об’ємів текстового матеріалу.

Генріх брав кілька сторінок художньої книги, уважно читав, після чого тут же намагався відтворити прочитане в усній ф ормі, виправляючи відразу власні помилки. Інколи він трохи змінював підхід: після прочитання тексту, відразу ж записував його, потім намагався викласти усно, періодично повторюючи і змінюючи цей процес. Через деякий час Шліман виявив, що його пам’ять значно покращилась: він міг без проблем відтворити декілька сторінок тексту досить близько до оригіналу, а повторивши ще раз майже дослівно. В результаті пам’ять ученого розвинулася настільки, що переказати вголос цілу книгу не складало для нього жодних труднощів.

Окрім простого запам'ятовування текстів, Генріх прагнув слухати іноземну мову, перебуваючи в місцях скупчення іноземців. Не залишав без уваги Шліман і писемність іноземними мовами: для нього стало звичайною практикою писати твори на вільні теми, які віддавалися на перевірку носіям мови. Текст з виправленими помилками вчений відразу ж вивчав напам'ять і відтворював усно.

В міру отримання письмових навиків, Шліман починав листування зі своїми чисельними зарубіжними знайомими на їх мовах, причому особливу увагу вчений приділяв письменності правопису і стилістиці викладу, відповідно до канонів мови, що вивчалася. Окрім листування, Шліман вів власні щоденники відразу на декількох мовах, в яких записував свої враження, спогади, думки та міркування про ту чи іншу подію, або питання. Плюс, при першій же нагоді вступав в бесіди з носіями іноземних мов.

Чи можна у вивченні іноземної мови в точності слідувати прийомам Генріха Шлімана? Звичайно, можна. Скажімо, якщо у вас є можливість знайти в Лондоні чи Парижі місцевих жителів, які погодяться щоденно з вами займатися, то робіть це – ці заняття будуть дуже корисними для вас. Звичайно, перед цим протягом декількох років ви повинні будете жити за кордоном серед доброзичливих і бажаючих вам допомогти іноземців, і вивчити при цьому 3-4 мови.

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо