Кадрова служба
 
назад до ЗМІСТУ  

СТУДЕНТИ, ЯКІ ДОСЯГЛИ УСПІХУ В БІЗНЕСІ

Багато хто чув історії про мільйонерів, які свого часу покинули навчання в університеті, проте досягли висот в бізнесі. Але можна піти й іншим шляхом – почати свій бізнес, продовжуючи навчатися. Представляємо вам рейтинг підприємців-студентів, які, не дивлячись на зайнятість в університеті, добилися продажів свого товару на 100 тисяч доларів на рік. Вчилися всі вони в різних закладах – і в державних, і в престижних приватних. Та й бізнес-ідеї, які вони втілили в життя, дуже різні, але існує декілька спільних якостей у цих молодих бізнесменів – великі прагнення, енергійність і віра в успіх своєї справи.

Кевін Джелфанд (Державний Університет Сан-Дієго) – виготовлення протеїнових коктейлів.

Одного дня після тренування в залі свого університету Кевін зрозумів, наскільки йому не подобається пити теплий протеїновий коктейль, та ще й з грудками. І тоді хлопець вирішив створити свій протеїновий напій, який, зберігаючи свої корисні властивості, був би ще й смачним, – з додаванням знежиреного молока і свіжих фруктів.

Джелфанд поділився своїми думками з другом, який теж займався в тренажерному залі, і спільними зусиллями вони придумали 60 рецептів коктейлів. Випробувавши їх за допомогою 20 друзів, вони зупинилися на 15 різних сумішах. Один із смаків – «шоколадний морозний», до складу якого входили шоколадна протеїнова пудра, нектар агави, молоко та лід.

Сім’ї та друзі хлопців допомогли зібрати їм 50 тисяч доларів на відкриття кіоску біля тренажерного залу під назвою Shake Smart. Щоб окупити витрати, потрібно було продавати 60 коктейлів щодня. Але початий бізнес перевершив всі сподівання – щодня продавалось майже по 120 коктейлів. А через півроку в справі були зайняті вже 12 чоловік. Навесні 2012 року Джелфанд і його команда відкрили точку продажу коктейлів в одному з торгівельних центрів Сан-Дієго, і дуже вдало – оскільки поруч знаходиться спортивний клуб, який працює цілодобово. В кінці минулого року виручка 23-річного Джелфанда становила 740 тисяч доларів.

Александра Ебрахам (Університет Сіетлу) – засіб від мокрої підлоги.

В 2010 році студентка Александра Ебрахам працювала офіціанткою в одному з готелів штату Вашингтон. Посковзнувшись на мокрій підлозі, вона впала та боляче вдарилася. І такі випадки траплялися в багатьох ресторанах.

Щоб захистити себе та інших від подібних ситуацій, Александра запитала у свого начальника, чи може він обладнати кухню спеціальними ємкостями, щоб краплі з щойно вимитого посуду, який стояв на полицях, падали саме туди, а не на підлогу. Почувши від боса, що такого пристрою не існує, вона майже три місяці займалася пошуками чогось подібного в Інтернеті. Не виявивши нічого, вона вирішила створити таку річ самостійно: вийшов звичайний чорний піддон розміром 50х50 сантиметрів. Піддон міцно прикріпляється до полиць, які поміщаються всередину посудомийних машин. Одна китайська компанія захотіла зайнятися виробництвом таких пристроїв, які Ебрахам назвала Drip Catch.

Піддони коштували лише 50 доларів, і з огляду на те, що судові позови до ресторанів Америки по випадках падінь на мокрих підлогах складають 2 мільярди доларів, на них виявився дуже хороший попит. За допомогою відомого кухаря Сіетлу Тома Дугласа, який визнав винахід Ебрахам просто знахідкою, вона змогла зібрати інвестиції в розмірі 81 тисяча доларів.

Але з китайським виробником співпраця не вдалася, і Ебрахам почала працювати з американською фірмою. Сума загальних продажів за 2012 рік склала 1 мільйон доларів.

Олівер Богнер (Університет Чепмена) – організація реаліті-шоу.

Першим інвестором 13-річного Олівера стала його бабуся, яка дала йому 1000 доларів на покупку аудіоустаткування. Олівер мріяв стати ді-джеєм. Протягом двох років Олівер займався проведенням танцювальних вечірок, співпрацюючи ще з п’ятнадцятьма своїми друзями. Так, в 15 років Олівер мав вже більше 100 тисяч доларів.

За порадою свого батька-продюсера, Олівер спалахнув ідеєю створити своє телевізійне реаліті-шоу. Але перший проект був невдалим. Проте амбіції хлопця не дали йому опустити руки. У віці 19 років Олівер Богнер став наймолодшим продюсером реаліті-шоу Лос-Анджелеса. Богнер розробив 50 концепцій реаліті-шоу. Більше 10 з них були продані різним кабельним каналам, у тому числі Oxygen, Animal Planet and Lifetime. При продажі ідеї, Олівер отримував 3-10% від продюсерського бюджету. Заробіток Богнера на сьогоднішній день склав 100 тисяч доларів і ще декілька його проектів готують до запуску.

Райлі Гудман (Вашингтонський Університет) – шкарпетки для гри в лакросс.

Лакросс – командна гра, в якій дві команди намагаються потрапити у ворота суперника гумовим м’ячем, користуючись ногами та спеціальною ракеткою. Райлі Гудман разом зі своїм другом Джейком Діректором завжди мріяли зайнятися спільним бізнесом. Але до конкретних дій їх підштовхнув нещасний випадок, в який потрапив їх товариш по грі в лакросс. Після автомобільної катастрофи, на щастя, друг залишився живий і здоровий. Але думка про те, що смерть може бути дуже близькою, змусила однокласників розробити свою ідею для бізнесу – спеціальні шкарпетки високої якості для гравців в лакросс.

Використовуючи гроші, подаровані батьками на випускний, хлопці спочатку оцінили попит на такі шкарпетки, а їх дизайн вони розробили в Microsoft Paint. На шкарпетках було зображення башти Спейс-Нідл, що є одним з головних символів Сіетлу. Лише за три місяці було розпродано 1000 пар шкарпеток за ціною 6 доларів. Одночасно з цим, студенти не забували добре вчитися та відвідувати лекції.

Зараз бренд Strideline має 25 магазинів, а шкарпетки продаються вже по 12 доларів, і мають нові варіанти дизайну – види Нью-Йорка, Сент-Луїса і Сан-Франциско. Річний оборот фірми складає 200 тисяч доларів.

Ансар Хан (Університет Буффало) – «ресторанний» додаток для iPad.

Працюючи офіціантом в ресторані Kabab&Curry, Ансар Хан разом з напарником розробив спосіб обробки замовлень, який був набагато зручнішим за звичайний. Комп’ютеризовані системи дуже дорого коштують, і студенти вирішили, що виходом з ситуації стане мобільний додаток iPod Touch і iPad.

Хлопці взяли в борг у батьків 32 тисячі доларів і зайнялися розробкою додатка. Над написанням коду вони працювали 10 місяців, і ще півроку – тестували продукт.

Створений додаток був названий Ambur, і був запущений за ціною 999 доларів. Зараз додаток встановили 265 ресторанів в 14 країнах, а за 2012 рік Ансар Хан заробив 850 тисяч доларів. Додатковий прибуток він має від продажу супутнього устаткування – принтерів для чеків і терміналів для кредиток.

Даллас Робінсон (Університет долини Юта) – бальзам для губ.

Будучи 18-річним хлопцем Робінсон захоплювався лише спортом і дівчатами. Але його губи від занять сноубордингом часто обвітрювалися, і Даллас боявся, що при поцілунку з дівчиною єдине, що вона запам’ятає – це потріскані губи. Даллас користувався різними марками бальзамів для губ, але не знайшов такий, який би йому подобався. І тоді Робінсон вирішив сам виготовити бальзам високої якості, яким б міг користуватися і він, і його дівчина.

Робінсон вибрав в партнери свого однокурсника Майка Буономо, і поділився своєю бізнес-ідеєю на лекції з підприємництва в університеті. За допомогою Центру по розвитку малого бізнесу, хлопці отримали кредит в 50 тисяч доларів.

Собівартість однієї упаковки, в якій знаходиться 2 бальзами Kisstixx – 1 долар. А купити його можна за 3 долари оптом і за 6 в роздріб. Перші 6 тисяч упаковок було розпродано в учбових закладах.

За рік прибуток фірми склав 188 тисяч доларів. Зараз ведуться переговори з приводу постачань бальзаму до Японії, Ізраїлю, Великобританії та Австралії.

назад до ЗМІСТУ  
     
Інфо